Кілька років тому олена вирішила зв’язати подрузі в подарунок домашній светр з товстої шнуркової пряжі,
Купила кілька пасм твідової пряжі з троїцька, в 100 гр 110 м. Навіть почала в’язати, але щось пішло не так, і перемотана пряжа виявилася в моєму контейнері.
лежала вона там досить довго, тому що я – не любителька такої товстої пряжі.
Цієї осені олена з подругою взяли путівки на домбай: проживання на базі, кожен день піші походи в гори. Приходить до мене дочка і каже: “мам, зв’яжи мені светр, ну ось такий – вигин гітари жовтої ти обіймаєш ніжно…”
Дістала я великі клубки твідової пряжі, вирішила, що це зелений колір,
заявила його в веселці в серпні. Взяла спиці № 8 дерев’яні lykke, колір-індиго.
Олена каже: “ну де ти бачиш зелений?
дивне у тебе кольоровідчуття!”.
ну не зелений , так-не зелений, значить, зв’яжу його поза веселки, тим більше, що основного кольору на светр не вистачило,довелося додавати смужки.
Починала светр в’язати окремими частинами, але пряжі було небагато, перейшла на реглан зверху
.вив’язала я всю пряжу, яка була у мене, але бардівський светр ще не був готовий.
Потрібна була хоча б ще одна пасма,
шукали у всіх пітерських магазинах, знайшли в леонардо,
тільки в одному тц, відповідний нам колір. Закінчила я в’язати цей светр буквально напередодні від’їзду олени в гори.
Светр вдався: з високим подвійним коміром, вільний, що не утрудняє руху, теплий-те, що треба було моїй туристці.
Олена повернулася з поїздки дуже задоволена. Домбай її підкорив,
з погодою пощастило: було сухо і не дуже холодно. Гори, водоспади, вершини і ущелини, гірські озера, природа – про це вона розповідала мені захлинаючись.
Цей вид туризму їй дуже сподобався,хоче тепер піти в похід з ночівлею в наметах, вибирає напрямок.
