Народити після 40 років наважиться далеко не кожна жінка. Стати матір’ю в тому віці, коли подруги вже няньчать онуків, — психологічно непросто. Після стількох років життя для себе, заради кар’єри або чогось ще-зануритися в світ пелюшок, памперсів і молочних зубів, кардинально помінявши своє життя, — історія про наших героїнь. Вже не молоді, але мами розповіли нам про те, чому зважилися народити для себе, як відчували вагітність і відповіли на найвідвертіше питання — а чи не пошкодували про скоєне?
Ольга, 45 років, аналітик. Народила в 42 роки
— дитину я ніколи не планувала, була в злагоді з собою, дотримувалася ідей чайлдфрі, які суспільство здебільшого вважає дикими, неправильними: якщо я так думаю, значить, я ненормальна, хвора, у мене розлад. Питання були завжди, як і нагадування про цокаючий годинник, я мовчки слухала, кивала, в полеміку не вступала. Все змінилося, коли у мене померла мама. У той момент я була пригнічена, ранима і на частку секунди допустила думку, що помилилася. Я залишилася одна в цьому світі, і мене ніби лавиною накрило, спливли всі сказані мені фрази: «народжуй, поки не пізно», «як же так, без дитини», «бідна ви жінка, самотня, так і постарієте» тощо. Сказати, що я відчула тваринний страх самотності і відчуття власної нікчемності, – не сказати нічого. Я ніби в транс впала і вирішила народити.
Опущу подробиці про батька, але факт залишається фактом. У 41 рік я дізналася, що вагітна, але особливо позитивних емоцій новина не викликала, просто — окей, значить, народжуємо. Мене, звичайно ж, відразу внесли в групу ризику, пояснили, як велика ймовірність народити дитину з хромосомними відхиленнями і синдромом дауна. Але мене, мабуть, оберігав хтось зверху, так як вагітність протікала добре, проблем не було, але народжувати я все одно вирішила не в звичайному пологовому будинку, а в перинатальному центрі, щоб убезпечити і себе, і дочку.
Що в підсумку: я незаміжня, живу одна, працюю. Зараз мені 45 років, моїй дочці 3 роки. Народила, як кажуть, для себе, і чесно-ніякої радості материнства не зазнала, та закидають мене камінням все “яжматері”, може, навіть трохи шкодую. Я люблю свою дочку, вона розумниця, крім неї, у мене дійсно нікого немає, так само як у неї, крім мене. Але бути матір’ю-одиначкою після 40 років важко і психологічно, і фізично. Здоров’я вже не дозволяє давати їй те, що я могла б дати 10-15 років тому.
Я як і раніше багато працюю, мало сплю, бачу, що вона відчуває брак материнської уваги. На дитячих майданчиках, буває, на мене поглядають, думають, що я її бабуся, в поліклініках мене теж часто приймають за бабусю аріни. Я правда здала зовні, постаріла. Зараз мені здається, що було б краще, якби я як і раніше була одна. Мені соромно за ці думки, але вони є, і я вважаю, не варто соромитися висловлювати їх.
Світлана, 47 років, тренер з йоги. Народила в 43 роки
— коли я дізналася, що вагітна, — зраділа шалено, ми з чоловіком не вірили своєму щастю. Це наша перша дитина. У багатьох так трапляється, що кар’єра і фінанси йдуть на перший план, так було і у нас. Але я завжди знала, що у мене буде дитина. Я готувалася до вагітності, проходила обстеження, лікарі дали добро. Звичайно, побоювання були, але зараз і у молодих є ризики. Під час вагітності я відчувала себе добре, до 7 місяців вела тренування. Сама вагітність справила на мене велике враження. Поки я була в декреті-написала книгу. Писала давно, але не виходило завершити. Я не боялася ні пологів, ні чогось ще. У мене був прекрасний лікар, в якому я була впевнена на 100%. Мені постійно задавали питання: “свєта, коли ти будеш народжувати?”зараз заспокоїлися. У ролі мами я відчуваю себе прекрасно, ми відмінно ладнаємо з сином, він вже пішов в дитячий сад. З молодими мамами я дружу, вони захоплюються тим, що я змогла народити сама в такому віці. Мій чоловік і рідні щасливі, задоволені. Ми б хотіли ще одну дитину, але поки тільки думаємо про це.
Марія, 49 років, викладач фізкультури. Народила в 41 рік
— дізнавшись про вагітність, на яку ніяк не наважувалася, була дуже зраділа і спантеличена: робочий ритм ніяк не припускав тимчасового випадання з життя. Обмежень особливих по здоров’ю не було, тому вагітність дуже швидко пролетіла. Не можу сказати, що коли була вагітна старшою дочкою, то відчувала себе якось інакше, активний спосіб життя був в обох випадках. Я плавала, каталася на ковзанах, гірських лижах, поки дозволяв мій зростаючий живіт.
Страху не було, перебуваючи всю вагітність в передчутті майбутньої події, я відчувала величезну радість і навіть гордість, що у мене буде тепер не один, а дві дитини. Старшій дочці до моменту пологів виповнився 21 рік, і вона вже була зовсім не дитиною. Трохи побоювалася, як дочка сприйме мою вагітність. Але страхи були марні, марія розридалася від радості за нас. Звістка про вагітність і чоловіка зненацька не застала. У рідних радості теж не було меж. Дочка з’явилася на світ раніше покладеного терміну, мені зробили кесарів.
Материнство після 40 років-це процес, яким насолоджуєшся у всіх його проявах. Перша дитина була дуже бажаним і улюбленим, але куштувати і насолоджуватися неквапливо материнством я почала лише з другою дитиною. В молодості ритм життя скажений, ми боїмося чогось не встигнути, щось не вхопити, не реалізуватися, не самоствердитися, а в пізньому віці, народивши дитину, береш по максимуму від процесу материнства, хочеться встигнути запам’ятати кожен день життя своєї дитини.
