Як ми втратили і знайшли кота севу.

11

Взагалі – то не цей пост повинен був сьогодні народитися,шановні пані… Планувала написати я про свою останню пов’язану куковяку. Обіцяла ірніці показати черговий “шедевр”… Ми з нею великі любителі цих в’язальних “несподіванок”… Але не сталося. Як то кажуть:”людина припускає, а бог має”… Так, що дорога подружка, вибачте… Влаштую показ і розповім,як створювалася чергова в’язальна “штучка” наступного разу…

А сьогодні довірю щоденнику думки і історію про свого улюбленця,якого мало не втратила.

10 жовтня. Прекрасний осінній день. Народження сина. І, немов у подарунок дорогій людині, розгулялося бабине літо. Розфарбувала осінь дерева багряними і золотими фарбами, кинула під ноги янтарно – жовте листя клена, блакиттю покрила небо. Негоже сидіти вдома. Будемо гуляти,милуватися, насолоджуватися красою природи. Кіт сева, звичайно, з нами… Хотілося улюбленцю на вуличку. Двічі проводжав мене сева до ліфта, коли у своїх справах йшла з дому. Готовий був відправитися зі своєю кліо куди завгодно.

Сівбу до лісової галявині донесли в перенесенні.

Запахи, запахи огортають повітря. Вдихає їх сівби… Носик в русі. І ми дихаємо з ним разом… Насолоджуємося гіркуватим ароматом прілого листя, запахом хвойних дерев, свіжістю річкових випарів…але де нам “наздогнати” за котом… Для нього світ запахів-всесвіт, яку не пізнати людині.

А ось і пісочок,в якому можна повалятися… Сева купається в ньому, як горобчик…

В ямці можна причаїтися..обережно, засідка!!! пернаті!!!кіт на сторожі!!!

Улюблені “доти”і ” дзоти”… Можна полазити.

Але відчуваємо, що сева хвилюється. Порідшали крони дерев, опало листя .. Дерева тепер не закривають повністю густими колись гілками доріжку..

Навіть води клязьми видно. Блищить річка на сонечку.

Переживає сева. Люди йдуть по стежці.чужі люди. А, раптом, з’явиться той чоловік,якого боїться і ненавидить сева,від якого втік, не винісши знущань.

Все пам’ятає кіт. На галявину, де зустрілася на минулій прогулянці велика собака, йти не захотів. Прислухаємося до його бажань. Йдемо гуляти в інше місце.

Час повертатися додому.

Сева повів чоловіка по новій дорозі. Я вирішила піти паралельною стежкою.

– непорядок. Сім’я повинна бути разом.сева змінив маршрут.

– милий, мій кіт… Вдячна, що ти завжди хочеш бути поруч.

Ми вже підходили до горушки, по якій пролягала ведуча до будинку стежка.

І раптом, сева побачив,що йде назустріч, певного зовнішнього вигляду чоловіка. Чомусь саме цей типаж людини ненависний нашому коту. Ймовірно, приблизно так, виглядав колишній господар севи..

Котейка рвонувся вперед…. Жах зрадив йому зовсім не котячу силу. Чоловік не зміг утримати кота. Сева кинувся під першу машину, що стояла поруч.зумів зняти з себе шлею, помчав до під’їзду. І пропав.

Марно ми шукали свого улюбленця.

Настав час обіду. Піднялися в квартиру. Чоловік відчував себе винуватим. Я трималася. Але очі відводила від чашок – мисок кота. Сльози наверталися на очі.

– де, де, мій улюбленець..осиротів будинок без сівби.

Почала думати ,що робити далі.

– звичайно будемо шукати кота. Далеко втекти не міг сева.

Швидше за все юркнув котик в підвал. Коли стемніє і встановиться тиша,обов’язково вилізе з притулку.а тут, і ми сидимо..

– здрастуй, сева!!!

Пообідали. Пішли на вулицю.

Лаяли себе.- не додивилися, не вберегли…

Думали, що страхи пішли зі свідомості кота…

– зоопсихологи, теж…кота їм довірили… А вони.. Втратили бачте… Як галі в очі дивитися будемо?

Останній раз так здорово гуляли разом. Це нас і заспокоїло. Подумали, що пішло зі свідомості кота страшне минуле.

Взяла на вулицю мисочку з сухим кормом. Вирішила, що сева може прийти на запах..

Підійшли до підвальному вікна.поставила корм.

Покликала сєву. Мовчання. Раптом щось сіреньке майнуло за віконними гратами.

– сева????

Ні, це був чужий кіт…

Відійшли від миски.

– нехай поїсть,котейка…голодний теж.

По периметру обійшли будинок. Підходили до кожного підвального віконця, звали сєву.

Повернулися до свого під’їзду.

– а ось і сева,- лунає голос чоловіка..

З кущів виходить сірий кіт. Брудний, замизганный з неприродно коротким хвостом.

Ні, це не севочка…

Котейка підходить до мене. І тільки по очах я впізнаю сєву.

Радість, щастя, заспокоєння.

– додому! додому! додому!

Годуємо знайду.

Кіт від мене не відходить.готуємо ванну.

– треба мити!!! який брудний, наш чистюля.

Беру на руки.о, жах, з кінчика хвостаторчить якась дріт.

Чоловік застерігає:

– не чіпай, це не дріт, це-кістка..

Кістка була оголеною. Вовни на ній не було..- що сталося? де позбувся севочка частини свого розкішного хвоста?

Про те не відаємо..

– спасибі, що знайшовся, що живий!!!!

Моєму, сушимо шерстку феном.. Терпівши. Навіть нелюбимої гребінцем, своїм особистим ворогом, дозволяє себе причесати.

Залазить на свій високий стілець. Включаємо лампу. Нехай буде тепліше і затишніше…

Сідаю в’язати.севочка перебирається до мене на диван. Гладити. Утикається носом в руку…

– терпи, брат….страждалець ти, по життю. Усе буде гаразд. Закінчаться твої неприємності. Любим…..

Спасибі, дорогі мої пані, що поруч, за теплі розповіді про своїх вихованців!!!ваша кліо.

.